Село Циркуни на Харківщині було окуповано з лютого до початку травня 2022 року. Весь цей час лікарка амбулаторії загальної практики сімейної медицини Людмила Вовк залишалася у селі, вона обладнала робоче місце вдома, де приймала пацієнтів. Одна з кімнат будинку Людмили навіть перетворилася на пологовий, тут народила хлопчика мешканка села Марія.
Людмила Вовк з дитинства мріяла стати лікаркою, у 1996 році вона закінчила училище і стала медичною сестрою, потім вступила у Харківській медичний університет, з 2006 року працює лікарем у селі Циркуни Харківської області. Робота під час російської окупації була найскладнішим часом у практиці фахівчині.
“У перший день повномасштабного вторгнення ми ще поїхали на роботу, прийняли кілька пацієнтів. А тоді вибухи були все ближче і ближче, все голосніше та голосніше. Потім ми вже побачили, що техніка якась їздить за вікном нашої амбулаторії. Стало страшнувато, чесно кажучи, й ми вирішили їхати додому. От уже на другий день ми не змогли вийти на роботу”, – розповідає Людмила Вовк.
У своєму будинку вона облаштувала приймальний кабінет, аптечку зібрала з препаратів, які були в наявності, ліки також приносили сусіди, а одного разу медикаменти передали волонтери та військові з Харкова.
Першим, кому знадобилася допомога лікаря, став сусід Людмили – він отримав поранення під час обстрілу.
“Була велика кровотеча, змогли її зупинити, але пройшло три-чотири години і в нього піднялась температура. Викликали нашу швидку, нам сказали: якщо пропустять, то вона приїде. І, слава Богу, наших лікарів пропустили. Швидка приїхала, забрала сусіда у стаціонар, його врятували. Потім люди почали звертатись з різними проблемами: в когось тиск підвищений, комусь ін'єкцію зробити, зверталися і з зубним болем, їм анальгетики рекомендувала, пополоскати рот, більше нічого не могла з цим зробити. Була жіночка, яка до цього лікувалася в стаціонарі від пневмонії з ускладненнями. Були й пацієнти із підозрою на порушення мозкового кровообігу, із тромбофлебітами, загостренням бронхіальної астми, а також із гострою шлунково-кишковою кровотечею. Вкрай тяжко було інсулінозалежним хворим, пацієнтам з епілепсією та й іншими з хронічними захворюваннями, бо з часом їх запаси ліків вичерпались”, – згадує сімейна лікарка.
Під час окупації Людмила Вовк вперше прийняла пологи. До неї пришла свекруха вагітної Марії Малаховецької та попросила допомогти. Спочатку лікарка порадила знайти акушера-гінеколога, тому що не мала необхідного досвіду.
“Вони пішли в нашу амбулаторію, де окупанти змусили працювати деяких лікарів. В амбулаторії сказали: “Народжувати – тільки їхати на белгород”. Маша відмовилася, прийшла до мене та й говорить: “Людмила Володимирівна, або ви мені допоможете, або ми будемо народжувати самі у підвалі. Ви не переживайте, у нас все буде добре”. Ну, я знайшла свою книжку з акушерства і гінекології, яку колись в медичному університеті довелося купити, це книжка за 1970 рік, і по книжці почала підготовку”, – ділиться спогадами лікарка.
Готуватись приймати пологи Людмилі Володимирівні допомагала її кума, яка за фахом гінеколог, а також фахівці з Харкова.
“Кума зв'язалась із завідувачкою одного з відділень обласного перинатального центру, вона мені прочитала цілу лекцію про пологи вдома, а я законспектувала собі. Маша теж готувалася. Добре, що препарати деякі були. Був навіть хірургічний затискач на пуповину, окситоцин про всяк випадок. Асистентом під час пологів була моя сусідка Світлана Аліхнович, вона медична сестра, раніше працювала в інфекційній лікарні. У нас були партнерські пологи, батько дитини теж брав велику участь, дуже підтримував Машу”, – зазначає лікарка.
У допомогу породіллі була залучена і родина Людмили, а на зв’язку були лікарі з Харкова і подруги-гінекологи.
“Зі зв'язком у нас було дуже складно, треба було притуляти телефон до рами, і то – тільки в одному місці будинку, щоб хоч якийсь зв'язок зловити. Мій син з цим допомагав. Був період, коли я трохи вже занервувала і боялась, що можуть бути ускладнення, то тоді телефонували моїй подрузі, вона давала поради. Потім зв'язались із лікарем, яка повинна була приймати пологи у Маші, вона теж консультувала дистанційно”, – згадує Людмила Володимирівна.
За допомогою такої команди 18 квітня 2022 року в Циркунах народився Михайло, він зі своїми мамою і татом ще 5 днів прожили під наглядом сімейної лікарки в її будинку. Після деокупації родина виїхала з села, але весь час підтримує зв’язок з Людмилою Володимирівною.
Циркуни – один з найбільш постраждалих населених пунктів Харківщини від російської агресії. Амбулаторію сімейної медицини пошкодили ворожі снаряди, тому сьогодні лікарі приймають пацієнтів у модульній будівлі.
“Є плани відновити нашу амбулаторію, Циркуни включили в Урядову програму “Відбудувати краще, ніж було”, але зараз знову активні бойові дії дуже близько до нас, тому відбудова поки що не на часі. У нас все є, апаратури нам привезли багато. Сьогодні ми мріємо тільки про мир, тільки про перемогу”, – зазначає лікарка.